Звірі парку Андерхіл – це невтомні шукачі пригод. Особливо завзятими дослідниками є лінивець Леслі та броненосець Лео. Ці двоє просто обожнюють блукати лісом у пошуках смаколиків. Броненосець має відмінний нюх, тож легко знаходить найбільш стиглі ягоди. А Леслі, маючи енциклопедичні знання про флору, завжди підкаже де які рослини шукати, з чим їх краще готувати й чи взагалі можна їсти.
Одного разу друзі знову пішли у похід. Броненосець хотів знайти найароматніші ягоди. Все тому, що наближалось день народження його мами, тож Лео планував спекти ягідний торт.
– Дивись, яку я корзину приготував! – каже броненосець, – Не можу дочекатись, коли її наповнимо чорницею, малиною та ожиною.
– З цим завданням ми легко впораємось. Он за тим пагорбом є великий ожинник і малинник. А біля струмка знаю місцину, яка огорнута чорницею наче килимом. – відповів Леслі, – Але цими ягодами нікого не здивуєш. Треба щось особливе! І в мене є ідея! – впевнено заявив лінивець і потяг кудись товариша.
Броненосець довірився і попрямував за другом. Через декілька хвилин звірі зупинились біля високого дерева, на якому росли дивні подовгуваті ягідки.
– Це шовковиця! – промовив Леслі, – Вона солодка і дуже корисна.
– Це те, що треба! Але ж як її дістати? Вона росте так високо! – розчаровано промовив броненосець.
Плоди шовковиці справді росли на самому чубку дерева. Невисоким Лео та Леслі дістати їх було не під силу. Примирившись із цим фактом, друзі пішли лісом далі.
Назбиравши цілий кошик вітамінів, звірі вже збирались розходитись, аж тут броненосець натикнувся на пишний кущ із червоними ягодами.
– Глянь, які красиві грона! – вигукнув Лео.
– Е ні, друже! Навіть не думай до них торкатись!, – застережив товариш, – Це вовчі ягоди. Вони отруйні.
– Шкода, – засмучено промовив броненосець.
На цьому друзі попрощались і кожен пішов у сторону свого дому.
Тільки-но Лео пройшов декілька метрів, аж тут чутно: гуп-гуп, гуп-гуп.
– Що це? Аж земля трясеться! – подумав Лео, – Краще зариюсь у нірку від біди подалі.
Так і зробив. Через хвилинку броненосець був в укритті.
Гуп-гуп. Гуп-гуп. Гупіт приближався. Лео було страшно й, водночас, дуже цікаво хто ж це. Він висунув мордочку і побачив величезного мамонта, який своїм хоботом зривав соковите листя з дерев. Броненосець чув багато історій про мамонта, але вживу зустрів його вперше.
Велетень пройшов схованку, не помітивши малого боягуза, і попрямував до куща із червоними ягодами. Очевидно, вони теж його зацікавили.
– О ні!, – подумав броненосець, – Їх ж не можна їсти!
Мамонт вже був потягнувся хоботом до куща, аж раптом чує позаду себе:
– Не їж їх! Це вовчі ягоди. Вони отруйні!
Звір обернувся і побачив у
декілька разів меншого за нього звіра, який стояв неподалік.
– Дякую тобі! Ти врятував мене! Я Вуллі. А тебе як звати? – запитав мамонт.
– Я Лео, – тремтячим голосом відповів броненосець.
– Ти що мене боїшся?
– Якщо чесно – так, є трохи.
– Дивина! Боїшся, але наважився врятувати. Та ти, друже, справжній герой. Ти не тільки переборов свій страх, а й прийшов на допомогу незнайомцю. Такий вчинок заслуговує на повагу.
Броненосець аж зніяковів. Йому було дуже приємно чути такі слова. І що найцікавіше – його страх кудись зник.
– Я дуже хочу тобі віддячити. – продовжив говорити Вуллі, – Проси все, що завгодно.
Спершу Лео хотів ввічливо відмовитись, але через мить зрозумів, що мамонт таки може його виручити в одній справі.
– Ти такий високий! Чи міг би мені дістати з одного дерева декілька гілочок. Бо я до них ніяк не досягну.
– Звісно! Показуй, де це дерево.
Броненосець повів мамонта до височенної шовковиці, на верхів’ї якої красувались стиглі чорні ягоди.
Одним рухом хобота Вуллі зірвав цілий оберемок гілок і вручив їх товаришу.
– Тримай. – відказав мамонт, – До речі, що це за дерево? Вперше таке бачу. У нього їстівні плоди?
– Це шовковиця. Мій друг Леслі казав, що ці ягоди одні з найкорисніших у лісі. Тому сміливо можеш ними ласувати. Правда, я сам їх ще не куштував.
Мамонт зірвав ще декілька гілочок, одну частину дав Лео, а іншу закинув собі у рот. Ягоди справді виявились смачнющими!
– Дякую тобі, Вуллі. Тепер я зможу спекти мамі найсмачніший у світі торт.
– Це тобі дякую! І врятував мене, і познайомив із новими видами рослин.
Звірі попрощались. Броненосець попрямував додому пекти тортик, а Вуллі пішов розповідати друзям про пригоду, яка з ним трапилась.