Мене звати Бадзі. Я родом з Карпат. 

  Якось весною, як тільки я прокинувся, а сніг ще не встиг зійти, мав нагоду спостерігати за тим, як людські дітлахи з’їжджають з гірки на якомусь дивному транспорті, зробленому з дерева та металу. Це були санчата. Мене так захопив цей процес, що я й сам спробував. 

   Відтоді – це моя улюблена справа, що дарує по-справжньому веселі емоції. Влітку по траві з’їжджати незручно, але я не розгубився та знайшов альтернативу – скелі.  Моя мама жартує, що я скоро протру в ній дирку через те, що так часто катаюсь.

   Та одного разу, коли я всоте з’їжджав зі скелі – натрапив на дивний клубок, що дзижчав. Це був вулик, повний меду й диких бджіл. Я дочекався моменту, коли вони вилетять на прогулянку, відкрив їхню медову схованку й об’ївся ласощами по самі вуха! Це був неперевершений смак. Своєю насиченістю він мені нагадав Джем Белз. Ти його вже куштував? Якщо ще ні, то тобі точно варто спробувати.

Довжина тіла печерного ведмедя досягала 3,5 метрів, що на 30% більше, ніж у сучасного бурого ведмедя

Ведмідь, який навчився кричати “Ау”, ніколи не помре від голоду